Ложка дьогтю в бочці з медом! - 17 Вересня 2013

Меню сайту

Голосування

Пошук

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Останні коментарі

Кіт Андрій Богданович

Доброго дня!
Громадські організації Стрия та Стрийщини звернулись до дирекції Народного дому міста Стрия з проханням провести публічну зустріч з кандидатами у депутати у 126 окрузі (Стрий, Стрийський район, Моршин, Жидачівський район).
Просимо Вас як кандидата, долучитись до спільної зустрічі, яку ми плануємо провести 17 липня, о 18:00 у великому залі стрийського Народного дому, за адресою: м. Стрий; вул. Народна, 8.
Зустріч проходитиме у форматі «Запитання- Відповідь».Метою зустрічі рівноправне представлення всіх кандидатів.
Просимо надати Вашу відповідь на електронну адресу ndim.stryi@gmail.com до 12 липня.
Дякую.
З повагою
Директор Народного дому міста Стрия
Олександр Ілечко

Гори димлять... сміття (доповнено 15.03.12)

Вітер ПнЗ. Що значить - дме з північного заходу. І тоді в Стрию смердить гівном. Так було сьогодні о 10:20 - 10:40. Дехто плутає це зі смородом з смітника. Дехто думає, що це каналізація. Але ж ні, шановні. Більш імовірними видаються версії про очисні споруди, або свинокомплекс у Кавсько. Щоб з’ясувати це остаточно слід фіксувати вітер за показами метеостанції. Весело жити скоро буде в Стрию. Най ще щось хімічне на півдні збудують, і тоді взагалі ... Як не смітник, то свинокомплекс...

х.. н.. й..

Бодун пройшов? Чи все ще "йдже"? Ну тоді ще трохи поплач над долею сайту...

Гори димлять... сміття (доповнено 15.03.12)

Знову смердить димом зі смітника! Садовий винуватий?

ДЕНЬ ПРАПОРА (оновлено 18.04.2016)

1970 року на брамі Чернівецького університету (до "100-річчя з дня народження Леніна" 10.04.1870) група студентів вивісила національний прапор. На диво, наслідки для "винуватців" виявилися доволі "м’якими", Їх "лише" виключили з університету та змусили "добровільно" податися на будови тодішньої неозорої "Батьківщини" - СРСР. Одним з цих студентів був Мирослав Куєк, нині заслужений журналіст України, кореспондент Кіцманівської районної газети "Вільне життя". Не все у нього гладко складалося в житті, людини з обмеженими фізичними можливостями. Рано він втратив одне око, нині втрачає повністю зір і на друге. Однак
не втрачає оптимізму, у своїй рідній Кіцмані продовжує воювати з бюрократами і хапугами.
А ще Мирослав є батьком Кароліни Куєк - відомої української співачки Ані Лорак.

Гори димлять... сміття (доповнено 15.03.12)

А вчора по 1+1 і решті каналів почали заливатися про пожежу на нашому смітнику - бо це ж в контексті Грибовицької трагедії! Хоча ніхто ту "пожежу" особливо не відчув (а по факту, це ж про позавчора повідомляли). У нас такі "пожежі" мало не щодень, але ЗМІ лише зараз на них увагу звернули). А вчора таки вночі зі смітника димом в мікрорайоні смерділо... Хоча не раз буває набагато страшніше...

"Где морячок?!" - "Мама не горюй"

http://petrimazepa.com/ua/burn-him-with-fire.html

"Где морячок?!" - "Мама не горюй"

Кто и как сдал Крым
http://obozrevatel.com/blogs/50483-kto-i-kak-sdal-kryim.htm

Результати виборів депутатів міськради

Як видно з результатів виборів, більше третини округів (тринадцять, а саме №№ 1, 3, 4, 5, 8, 10, 15, 16, 21, 24, 27, 28, 29) не будуть представлені депутатами в міській раді. Натомість, 4 округи (№№ 18, 20, 30, 31) будуть представлені аж двома депутатами.

0249

Головна » 2013 » Вересень » 17 » Ложка дьогтю в бочці з медом!

10:12 Ложка дьогтю в бочці з медом!
Кінець діло хвалить (народна мудрість) Від відчаю кричу, бо сон злодії вкрали. Я погасив свічу, щоб ви це не читали… Жити в Україні – справа жертовна. Бо життя у цій, умовно кажучи, незалежній державі – це безперервний процес приниження людської гідності. Єдиною розрадою нашого жалюгідного існування є гумор. Вміння у негативі знаходити позитив – характерна ознака українців. Ми сміємося, аби не вмерти від розпачу. На жаль, нині справжній український гумор потребує захисту, бо його практично не чути ні на телебаченні, ні в інших засобах масової інформації. На загальноукраїнський загал пробитися йому вже не під силу. Залишилися хіба що регіональні фестивалі. Донедавна був такий і у районному місті Миколаєві, що на Львівщині. 15 вересня, особисто для мене, він відійшов у вічність. Знамениті «Веселі копачі», заради яких я творив свій гумор, вже не фестиваль, а звичайна фінансова оборудка, в якій майстри дотепного слова – цапи відбувайли. На фестиваль гумору у Миколаїв я їздив не уперше. Навіть мав честь декілька разів бути його ведучим. Останнього разу – в минулому 2012 році. За кожен раз керівник Миколаївського відділу культури навіть платила мені гроші – по 200 грн. Чесно кажучи, не заради них я виконував цю роботу, вважаючи її своєрідним визнанням свого таланту гумориста-сатирика. Мені було приємно значитись у когорті тих, хто творить сучасну гумористику, бути дотичним до чогось народного і доброго. Цього разу я ведучим бути не захотів. На фестиваль заявився звичайним учасником. Тиждень виясняв куди маю їхати, бо з прекрасного Палацу культури дійство переїхало у якесь село на літеру Л. Вже виїжджаючи зі Стрия я довідався, що мені треба у Луб’яне. Маршрутка зупинилася на львівській трасі і я з баяном у руках подався шукати щастя. Думав собі так: «Як добре, що фестиваль мандруватиме селами, бо це сприятиме відродженню художньої самодіяльності на селі.» Ідея ця мене так захопила, що я почав мріяти про те, що колись гумор добереться і до мого рідного Подорожнього… Але давайте повернемося у Луб’яне. При в’їзді у село я зустрів якогось чоловіка-грибника. Перші мої слова: «Слава Ісусу Христу!» Відповідь: «Воістіну Воскрєсє!» Ну, думаю, з гумором тут все гаразд. Йду далі. Бачу з правого боку пам’ятник стоїть. Здалеку наче Володимиру Лєніну. Підходжу ближче, а то Тарас Шевченко! Доріжка заросла, хвіртка розкрита. Неозброєним оком видно, що тут давно ніхто рук не прикладав. Добре, якщо лише з весни. Зробив перші фото. Питаюся людей про фестиваль гумору, ніхто навіть про нього не чув. Натякаю про Народний дім. Є такий. Заледве з баяном добрався до нього, а він на замку. На дверях афіша фестивалю, з якої довідуюся, що треба шукати пасіку. Орієнтирів жодних. Повертаюся назад. Йду куди очі ведуть. За хвилин зо десять наздоганяє мене якийсь легковик радянського зразка. Виявилося, що то їдуть такі ж, як я, і туди ж, куди я. Взяли до себе, підвезли на місце. Тепер трохи конкретики. VІІ обласний фестиваль гумору «Веселі копачі» у 2013 році відбувся на якійсь колишній фермі, чи то складі, переобладнаній на заклад громадського розпивання та закушування. До чого тут пасіка не знаю. Бджіл та меду ні бачив, ними навіть там не пахло. Були страви, але мене ними ніхто не пригощав. Знаю лише, що всі кухарки за свої труди були удостоєні почесного першого місця та їх нагородили цінними призами у великих коробках. Фестиваль гумору розпочали о 14 годині. Треба відзначити, що конкурсанти зібралися дуже талановиті та досвідчені. Приємно, що навіть Закарпаття делегувало одного представника. Можна було би казати, що фестиваль вже вийшов за межі Львівської області. Прикро, але це не так. Я в цьому переконався, коли захотів до вітру. Зауважив, на фермі є лише один туалет. На щастя, представник Стрийщини зумів благополучно дочекатися своєї черги. Єдина незручність чекала на нього вже всередині клозету – хтось вимкнув світло. Не спішіть із висновками – воно там вимикається автоматично. А зараз про найцікавіше – фінансова сторона питання. Дует ведучих дуже чітко та виразно інформував присутніх щодо головного партнера фестивалю гумору. Ним виявився якийсь іноземний чи то фонд, чи то ще щось в тому роді (можливо, це китайці) в рамках загадкової спеціальної програми. Шкода, що ніхто так і не довідався на яку суму розщедрилися благодійники. Припускаю два варіанти – на велику, або ж на маленьку. Схиляюся до маленької. Чому так гадаю? По призах зорієнтувався. Призи давали дуже вже символічні – «На Тобі, Боже, що мені не гоже!» Найшикарнішим вважався фотоальбом у великій коробці. Не хочу вгадувати його ціну, але знаю, що тепер фотоальбоми ніхто не купує, бо фото люди зберігають у електронному вигляді (на дисках чи флешах). Для того, щоби спихнути цей залежаний товар, продавець мусив зацікавити замовника фінансово. Скоріш за все, вартість товару завищили. Іншими словами, у накладній поставили суму вдвічі, а може і втричі вищу за об’єктивну. Різницю поділили і по кишенях розіпхали. Ось вам і пояснення. На що ж витратили бюджет фестивалю? Може, оплачували конкурсантам проїзд та добові? Ні! Може, накривали для них стіл? Ні! Може, заплатили за оренду залу? По документах не знаю. Припускаю, що орендодавець «стимулював» організаторів неофіційно. Як інакше пояснити заміну прекрасного Палацу культури у центрі Миколаєва на облаштовану «під євро» звичайну сільську ферму. До речі, у Палаці культури є багато добротних м’яких місць для сидіння, а у Луб’яному людям довелося стояти. Тепер про те, що спонукало мене до написання цієї статті. Я, Ігор Борщик із Подорожнього, виступав на фестивалі останнім. Так от, коли дійшла черга до мене, то я змушений був поступитися місцем якомусь вуйкові Степанові (місцевому любітєлю попіть да поригать), який, вийшовши до мікрофону, обізвав мене корупціонером, а тоді почав співати пісню «Рідна мати моя». Саме у цей момент з’ясувалося, що за порядком, фактично, ніхто не стежить. Діда безуспішно намагалися випровадити лише ведучі. Організатори зекономили і на охороні. Вам, мабуть, цікаво знати, хто організовував шоу? Їх на афіші було записано до біса. Насправді ж ті люди просто розікрали фестивальні гроші (трохи пропили)… Мало не забув, у Луб’яному навіть сцени для виступів не знайшлося. Конкурсанти виступали на голому бетоні. Не знаю, чи захоче ще хтось їхати наступного року на «Веселі копачі». Я, наприклад, не збираюся, і вам теж не раджу. Хоч, напевне, хохли все ж поїдуть. Там на таких чекають! І останній штрих. Ігоря Борщика дуже легко задобрити. За день-два він забуде той інцидент із Миколаївським фестивалем. Навіть не пам’ятатиме про те, що таке взагалі було. Але як йому попросити вибачення у свого маленького песика Барона, якого він зі злості копнув, бо той заплутався у ногах господаря, зустрівши свого годувальника на порозі у поганому гуморі. Собаки образ не прощають. Ігор БОРЩИК
1 2 3 4 5 Переглядів: 1062 \| Додав: \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]