Вівторок, 19.03.2024, 08:39
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Меню сайту
Категорії
Наші статті [2]
Політінформація [126]
Тут Ви можете познайомитися з кандидатами та депутатами чи розмістити матеріал щодо себе і своєї політичної сили
Голосування
Це опитування
Усього відповідей: 0
Пошук
Друзі сайту
СтрийПорт - каталог сайтів Стрийщини
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Останні коментарі
Доброго дня!
Громадські організації Стрия та Стрийщини звернулись до дирекції Народного дому міста Стрия з проханням провести публічну зустріч з кандидатами у депутати у 126 окрузі (Стрий, Стрийський район, Моршин, Жидачівський район).
Просимо Вас як кандидата, долучитись до спільної зустрічі, яку ми плануємо провести 17 липня, о 18:00 у великому залі стрийського Народного дому, за адресою: м. Стрий; вул. Народна, 8.
Зустріч проходитиме у форматі «Запитання- Відповідь».Метою зустрічі рівноправне представлення всіх кандидатів.
Просимо надати Вашу відповідь на електронну адресу ndim.stryi@gmail.com до 12 липня.
Дякую.
З повагою
Директор Народного дому міста Стрия
Олександр Ілечко

Вітер ПнЗ. Що значить - дме з північного заходу. І тоді в Стрию смердить гівном. Так було сьогодні о 10:20 - 10:40. Дехто плутає це зі смородом з смітника. Дехто думає, що це каналізація. Але ж ні, шановні. Більш імовірними видаються версії про очисні споруди, або свинокомплекс у Кавсько. Щоб з’ясувати це остаточно слід фіксувати вітер за показами метеостанції. Весело жити скоро буде в Стрию. Най ще щось хімічне на півдні збудують, і тоді взагалі ... Як не смітник, то свинокомплекс...

Бодун пройшов? Чи все ще "йдже"? Ну тоді ще трохи поплач над долею сайту...

Знову смердить димом зі смітника! Садовий винуватий?

1970 року на брамі Чернівецького університету (до "100-річчя з дня народження Леніна" 10.04.1870) група студентів вивісила національний прапор. На диво, наслідки для "винуватців" виявилися доволі "м’якими", Їх "лише" виключили з університету та змусили "добровільно" податися на будови тодішньої неозорої "Батьківщини" - СРСР. Одним з цих студентів був Мирослав Куєк, нині заслужений журналіст України, кореспондент Кіцманівської районної газети "Вільне життя". Не все у нього гладко складалося в житті, людини з обмеженими фізичними можливостями. Рано він втратив одне око, нині втрачає повністю зір і на друге. Однак
не втрачає оптимізму,  у своїй рідній Кіцмані продовжує воювати з бюрократами і хапугами.
А ще Мирослав є батьком Кароліни Куєк - відомої української співачки Ані Лорак.

А вчора по 1+1 і решті каналів почали заливатися про пожежу на нашому смітнику - бо це ж в контексті Грибовицької трагедії! Хоча ніхто ту "пожежу" особливо не відчув (а по факту, це ж про позавчора повідомляли). У нас такі "пожежі" мало не щодень, але ЗМІ лише зараз на них увагу звернули). А вчора таки вночі зі смітника димом в мікрорайоні смерділо... Хоча не раз буває набагато страшніше...

http://petrimazepa.com/ua/burn-him-with-fire.html


Як видно з результатів виборів, більше третини округів (тринадцять, а саме №№ 1, 3, 4, 5, 8, 10, 15, 16, 21, 24, 27, 28, 29) не будуть представлені депутатами в міській раді. Натомість, 4 округи (№№ 18, 20, 30, 31) будуть представлені аж двома депутатами.


Головна » Статті » Наші статті

ДЕНЬ ПРАПОРА (оновлено 18.04.2016)

Сьогодні ми святкуємо 21 рік з того дня, як над Стрийською міськрадою замайорів наш прапор. Стрияни шанують цю дату, на її 5-річний ювілей навіть було випущено спеціальний конверт з відповідним штемпелем (див. ілюстрацію). На штемпелі написано «*СТРИЙ* Вперше на Україні 14 березня 1990 року піднято національний прапор». В чому значення цієї дати? Невже дійсно, до 14 березня 1990 року ніхто на Україні не піднімав національного прапора? Спробуємо розібратися в цих питаннях.

Підняття прапора – символа твоєї держави, є взагалі, в принципі, хвилюючим моментом. Що це таке, може зрозуміти тільки той, хто це колись робив. Явище з розряду – «не спробував – не зрозумієш». Якщо вам колись просто доручали нести прапор, то ви вже можете отримати певне уявлення про відповідні почуття. Однак ці почуття не можуть передати вражень, які відчували люди тоді. Зараз нам вже звично спостерігати, як постійно висять синьо-жовті стяги над державними установами, як їх розвішують по святкових днях. Це видається нам само-собою зрозумілим та особливих почуттів не викликає. А в 1990 році люди знали, що за вивішування такого прапора можна потрапити до в’язниці. Тож тоді не те що піднімати чи нести, навіть просто бачити, як піднімають символ волі української нації, вже викликало хвилю буремних почуттів. Люди просто плакали, спостерігаючи цю картину. Нижче будуть наведені уривки з книги Михайла Мандрика «Стрийщина: шлях до волі», в яких описуються моменти піднесення прапору, та супутні почуття людей.

Однак чому на конверті написано, що прапор піднято вперше на Україні 14.03.90? Адже спроби підняти прапор були задовго до цієї дати. Згадаємо, хоча б, про 2 найгучніші випадки.
1 травня 1966 року близько сьомої години ранку черговий Київського полiтехнiчного iнституту йшов по Брест-Литовському шосе. Днем ранiше, готуючись до святкування Дня мiжнародної солiдарностi трудящих, вiн розвiшував прапори i транспаранти на вулицях мiста. Закрiпили червоний прапор i на даху будинку Київського iнституту народного господарства.
Отже, черговий оглядав будинки. Раптом щось рiзнуло очi. В загальнiй масi червоних прапорiв промайнули iншi кольори. На будинку Київського наргоспу замiсть звичайного для того часу червоного полотнища майорiв жовто-блакитний прапор.
Цей прапор вивісили два, молоді тоді, хлопці. Москаленко Георгiй Митрофанович. 1938 року народження. Одесит. Батько - портовий робiтник, мати - куховарка. 1955 року переїхав у Київ, де жив у гуртожитку. Працював слюсарем. Учився в Київському iнститутi народного господарства на вечiрньому вiддiленнi. Кукса Вiктор Iванович. 1940 року народження. Родом з села Саварка Богуславского району Київської областi. Батько - голова сiльради, у роки вiйни - радянський пiдпiльник. Закiнчивши школу, переїхав у Київ, де жив у гуртожитку. Пiсля повернення з армiї пiшов працювати будiвельником. Прапор зшили руками з двох жiночих шарфIв. Тризуб, що був посерединi, вирiзаний з чорної саржi. Пiд ним виведений чорнилом напис "Ще не вмерла Україна, ще iї не вбито.... ДПУ». Пошуки винних тривали майже рiк. I от 21 лютого 1967 року проведено арешти. Кримiнальну справу за № 12 порушили "за фактом вивiшування в нiч на 1 травня 1966 року прапора українських буржуазних нацiоналiстiв на даху будинку Київського iнституту народного господарства". Розслiдували цю справу не один мiсяць. Вирок винесли на закритому засiданнi суду, яке тривало три години. Отже, Георгiя Москаленка i Вiктора Куксу звинуватили не лише у страшному, на думку держави, злочинi - "антирадянськiй агiтацiї та пропагандi" - це стаття 62 Кримiнального кодексу УРСР, а й у носiннi та виготовленнi холодної i вогнепальної зброї - стаття 222. Георгiй Москаленко був засуджений до трьох, Вiктор Кукса - до двох рокiв позбавлення волi у виправних колонiях суворого режиму для особливо небезпечних державних злочинцiв. Пiсля суду друзiв разом вiдправили в Мордовiю. В 1994 року, вiдповiдно до Закону про реабiлiтацiю жертв полiтичних репресiй, Верховний Суд України зняв судимiсть з Москаленка i Кукси. Але лише по першiй частинi обвинувачення - в "антирадянськiй агiтацiї i пропагандi". Друга частина вироку "про носiння i виготовлення зброї" залишилася.
Детальніше про цей випадок можна прочитати тут: http://www.golosiyiv.kiev.ua/city.php?id=1179
Наближався День 55-ї річниці проголошення самостійності Української Держави і юнаки з села Росохач Чортківського району Тернопільської області Володимир та Микола Мармуси, М.Слободян, П.Винничук, А.Кравець, П.Вітів, С.Сапеляк, М.Лисий, (яким тоді було від 20 до 30 років) провели політичну акцію, присвячену цій знаменній даті, аби продемонструвати радянській владі, що Україна бореться і не всі сидять по тюрмах. Щоб надати цій події урочистості, підняли над Чортковом жовто-блакитні прапори і розклеїли листівки такого змісту: „Дорогі товариші! Сьогодні минає 55 років, коли в Києві четвертим Універсалом Центральної Ради було проголошено Україну незалежною державою. Ця подія продемонструвала волю народу, його споконвічне прагнення до незалежності. Та радянська (офіційна) історіографія намагається сьогодні зобразити цей акт в очах нашого покоління антинародним, який нібито суперечить волі українського народу. Це перекручення історичної дійсності викриває прогресивна громадськість і засуджує кожний, кому дорогі інтереси нації, кожний, у кого горить національне почуття. Дорогі товариші! Гідно зустрінемо цю знаменну дату, яка по праву вважається нашим національним святом. Будьмо активними прихильниками національного руху. Хай живе вільна Україна!".
Так в неділю, 21 січня, 1973 року над Чортковом замайоріли жовто-блакитні знамена, а 22 січня з даного приводу вже була порушена кримінальна справа. Виявити учасників акції виявилося не складно. Вирок не забарився. На попередньому слідстві і в часі суду усі підсудні повністю визнали свою провину у розповсюдженні 19 антирадянських листівок і вивішуванні чотирьох націоналістичних прапорів 21 січня 1973 року у місті Чорткові та підтвердили обставини вчинення даного злочину. Тому 24 вересня 1973 року у закритому судовому засіданні Тернопільський обласний суд установив: „Покаранням усім підсудним з врахуванням суспільної небезпеки їх злочинів слід обрати позбавлення волі із застосуванням додаткового покарання - заслання і відбувати відповідно до ст.25 КК УРСР у виправно-трудовій колонії суворого режиму". Володимира Мармуса було засуджено на 6 років позбавлення волі у ВТК суворого режиму із засланням на 5 років, М.Мармуса та С.Сапеляка - на 5 років тюрми із засланням на 3 роки кожного, П.Винничука і В.Сеньківа - на 4 роки ВТК із засланням на 3 роки кожного, а М.Слободяна та А.Кравця - на 3 роки ВТК з засланням на 2 роки кожного.
Детальніше про цей випадок можна прочитати тут: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=1294
Вище описано два найвідоміші випадки. Однак, очевидно, що подібне траплялося час від часу по всій Україні. І нам, стриянам, за прикладом далеко ходити не треба. У 1972 році, в селі Нижнє Синьовидне, біля школи, на трубі теж вивісили національне знамено. Трубу змастили «шмаром» щоб ускладнити можливість його зняття. Цього разу «органам» не вдалося відшукати винуватців, однак тепер імена цих сміливців можна оголосити (за їх згодою). Якщо когось цікавить – цією інформацією володіє Мирон Степанович Бальо, про якого ще піде мова нижче.
Вище йшлося про спорадичні випадки вивішування національних прапорів. Ніхто не намагався їх використовувати відкрито, жоден прапор не висів довш як день і т.д. Ситуація змінилася у 1989 році. Люди відкрито ходили в походах та стояли на мітингах під національними прапорами. Коли і де вперше було відкрито піднесено національний прапор? Ну звісно – у Львові. Першими прапороносцями були члени Львівського «Комітету захисту національних символів України», які вийшли на своєрідний тогочасний "флеш-моб" під національними прапорами у березні 1989 р. (див. відео на сайті Кареліна, або в Ютубі). Більш відомим є підняття прапору на екологічному мітингу, на площі Ринок, 26 квітня 1989 року. В цьому мітингу також приймав участь тодішній перший секретар обкому КПРС Погребняк. Юрко Волощак, активіст Товариства Лева, підняв національний прапор – на мітингу до річниці Чорнобильської катастрофи на пл. Ринок у Львові; пошила його художниця Галина Дмитришин. Він був із нашитим золотим тризубом. Відразу після цього підняв прапор один із членів Українського Християнсько-Демократичного Фронту. "Люди в цивільному" одразу рвонули "прєсєчь бєзобразіє", однак учасники мітингу їх не пропустили до прапороносців. У Стрию вперше відкрито підесено національні прапори майже через місяць – 21 травня 1989 року, на цвинтарі, при панахиді на могилах батьків кардинала Любачівського. Ось як описує цей момент Михайло Мандрик в книзі «Стрийщина: шлях до волі»: «Раптом у повітрі затріпотіли, як голуби крилами, синьо-жовті прапори. Звідки вони взялися? Тисячі очей були прикуті до рідних знамен, як загіпнотизовані. Боже! Що тут робилося! Люди зааплодували, хтось крикнув «слава!», всі раділи, сміялися, плакали, обнімалися… До сьогодні не можу забути: переді мною стояв вчитель історії Роман Грицай, і по його обличчі рясно текли сльози. Плакало більшість людей…». Перша масова маніфестація під національними прапорами відбулася 17 вересня 1989 року, коли люди пройшлися маршем через місто Львів.
Що відрізняє ці випадки, від 14 березня 1990 року? Адже хронологічно вони відбулися раніше, то чому на пам’ятному конверті стоять слова «Вперше в Україні»? А справа тут в тому, що дійсно, багато речей при цій події пройшли вперше:
1) вперше прапор був вивішений над органом влади (ще радянським органом!);
2) таке вивішування було самою ж владою санкціоноване, прапор вивішувався офіційно;
3) прапор вивішувався раз і назавжди (саме з того часу і майорить він над міськрадою).
Подібна акція має величезне моральне, юридичне та психологічне значення. Встановлюється символ, який засвідчує зміну влади. Коли брали рейхстаг і вивісили над ним прапор радянської окупації, бої по Берліну ще продовжувалися. Але вже висів символ перемоги, який демонстрував безглуздість подальшого спротиву. При втраті прапора військова частина, яка допустилася до цього, розпускається. Можна наводити і наводити приклади важливості «прапорного питання». Тому також важливим завжди є питання, а хто перший це зробив? Де точка початку переможного наступу? Хто кинув першу грудку, яка переросла у лавину? Де слід поставити монумент в славу цієї події? Яку дату оголосити святковою? І Стрий тут має право ображатися. Якщо перейтися по Інтернет – ресурсах, Ви ніде не зустрінете згадки, про те, що Стрий є піонером та авангардом прапороносців.
Ось хронологічний перелік подібних випадків, які використовуються відповідними містами як офіційне обґрунтування нібито їх першопрохідництва, та деякі інші важливі дати в прапорному питанні.
23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР.
2 квітня 1990 прапор офіційно підняли в Дрогобичі.
3 квітня 1990 Львівська міська рада прийняла ухвалу про використання синьо-жовтого прапора у Львові. Того ж дня він був встановлений на вежі львівської ратуші.
8 квітня 1990 року депутати Івано-Франківської обласної ради першого демократичного скликання прийняли рішення про встановлення синьо-жовтих прапорів над міською і обласною радою.
15 квітня 1990 р. прапор замайорів в Івано-Франківську над ратушею - однією з найвищих споруд Івано-Франківська.
28 квітня 1990 року аналогічні рішення були прийняті Львівською обласною Радою народних депутатів, важливо те, що з цього моменту національні прапори мали бути вивішені вже у всіх населених пунктах Львівської області, якщо до того сесії "місцевих рад ще "не здогадалися" цього зробити.
13 червня 1990 року -Житомир став першим за межами Галичини містом, де теж  офіційно вивісили прапор.
24 липня 1990 — на флагшток перед будівлею Київської мерії був піднятий синьо-жовтий прапор, освячений у Софіївському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм. За деякими відомостями (двотомник «ЗДОБУТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ 1991. Історія проголошення, документи, свідчення.», підготовлений Редакційною радою Асоціації народних депутатів України) Київ став 9-м містом (серед обласних центрів) у якому було офіційно піднято прапор. З того часу і по сьогодні в Києві цього дня на муніципальному рівні відзначається День Прапора. Тому інколи можна натрапити на плутанину – Указ Кучми про День Прапора прив'язують до цієї події.
24 серпня 1990 - Кременчук став першим містом на лівобережній Україні, яке підняло прапор (правда, без рішення офіційних органів, за ініціативою виключно національно-свідомої громадськості).
1 жовтня 1990прапор вперше вноситься до Верховної Ради (про цю дату чомусь ніхто не згадує) представниками Страйкового комітету, Комітету захисту національних символів України, народними депутатами та передається тодішньому заступнику голови ВРУ - І. Плющу.
24 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві і оголошення Незалежності — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради.
26 серпня 1991 - згідно розпорядження Львівського облвиконкому по території області в
тижневий термін мали бути зняті всі колишні прапори УРСР та інша
радянська символіка. З цього дня колишня символіка УРСР на території області поза законом. Адже досі прапор УРСР подекуди "сусідив" із Національним прапором (також цікавою є "естафета" ліквідації цього "сусідства", не зважаючи на норми тодішньої Конституції).
4 вересня 1991 - після триразового голосування і погрози Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде вирішено, синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над будинком парламенту. Після цього голосування Мороз одразу заявить про розпуск комуністичної більшості у ВРУ. Цікаво, що автентичного тексту постанови № 1482 ВРУ про вивішення прапору немає в жодній правовій базі.
18 вересня 1991 - один з найбільших парадоксів нашої історії. Саме цього дня  Президія Верховної Ради приймає постанову N 1567-XII "Про прапор України"!!! Однак ця дата "забута" всіма і ніхто її  досі не згадував! Скромним текстом: "До прийняття Конституції України дозволити в протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор" Президія ВРУ фактично скасовує радянський прапор УРСР і встановлює синьо-жовтий. Про те, що це суперечить діючій Конституції, якою встановлена інша державна символіка, всі знають, але  так само знають, що змінити Конституцію 300 голосів поки що не набереш... Саме з цього моменту під Національним Прапором (відтепер - "Прапором України") починають зустрічати іноземних гостей, приймати присягу військовослужбовці, працювати посольства України, він вивішується в ООН. Це перша правова підстава, з моменту прийняття якої, наш прапор нарешті набув свого офіційного статусу як в масштабах держави так і на міжнародній арені.
15 січня 1992 - Постановою ВРУ приймається сьогоднішній гімн України. Це не суперечить діючій Конституції.
28 січня 1992 - ВРУ своєю постановою затверджує Національний прапор як Державний. Це перший акт законодавства, в якому нарешті наводиться належний опис цього символу Держави. Але в Конституції і далі... Ну, ви розумієте...
12 лютого 1992 - прапор вперше піднімається на морському торгівельному судні в іспанському порту Валенсія за ініціативою капітана т/х «Кременчук» (ЧМП) В'ячеслава Кисловського. Боцман з двох сигнальних прапорів зшив синьо-жовтий прапор, який і був урочисто піднятий над судном. У кінці квітня 1992 наступний капітан знову замінив його на прапор СРСР.
14 лютого 1992 - до Конституції вносяться зміни, згідно яких державні символи затверджуються Верховною Радою. Це не знімає протиріччя вже в самій Конституції щодо державних символів, але дає хоч якісь конституційні підстави для постанови від 28.01.92
19 лютого 1992 - з Конституції нарешті виключаються статті 167 та 168 які описували колишні герб і прапор УРСР. Наші державні символи стають повністю законними. Одночасно, Конституція припиняє регулювати питання державної символіки взагалі.
11 вересня 1992 - достатньо ганебна дата. Не зважаючи на всі попередні події, українські судна досі ходили під прапором СРСР. І лише цього числа відбулося перше офіційне урочисте піднімання державного прапора на пасажирському теплоході «Іван Франко» в Одеському порту.
28 червня 1996 - нова Конституція України повертає державним символам конституційне значення. Не без шаленого опору комуністів. Компромісом стає введення в Конституцію безглуздих соціальних норм на догоду комуністам, які держава виконувати неспроможна. Це, фактично, нівелює Конституцію як вищий акт прямої дії.
23 серпня 2004 року Указом Президента України, Л.Кучми, «Про День Державного Прапора України» № 987/2004 в Україні «…На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України…» встановлюється святкування Дня Державного Прапора.
Нам, як стриянам, звичайно було б приємно, щоб День прапора встановили на 14 березня, оскільки саме в цей день в Україні вперше було піднято прапор над органом влади. І вся Україна згадувала б в цей день про наше славне місто Стрий. Адже Указ Президента встановив святкування Дня прапора через прив’язку до фейкової події, а цивілізовані країни в цей день проводять жалобні заходи. Тим більшим є значення 14 березня 1990 року. Ось як описує М. Мандрик тогочасні події.
«… діяли ще старі Ради і виконкоми. Але людям не терпілося щось робити, щось міняти, щось відроджувати. Тому не забарився новий мітинг, який вимагав утвердити національну символіку.
11 березня на центральну площу знову попрямував народ. Обговорювалося багато різних питань, але найголовнішим було про встановлення на приміщенні міської Ради поруч з прапором УРСР сталінського взірця українського національного прапора — синьо-жовтого. З яким натхненням проголосували мітингуючі за таку ухвалу! Тут же вибрали кращий прапор із тих, що прикрашали мітинг і направили делегацію до міської Ради. Але з-під дверей повернулись: їх переконали, що через два дні питання прапора буде позитивно вирішене "законним" шляхом — рішенням міськвиконкому. З цим погодились і стали чекати 14 березня, коли мав засідати виконком…
А ось і 14 березня наступило. День, що неофіційно поки що ввійшов в історію Стрийщини як День незалежності Стрия. Опівдні тисячі людей знову заповнили вулиці перед будинком міської Ради. А у приміщенні у цей час вирішувалось важливе для стриян питання. Тепер вже народний депутат В. Романюк, а з ним декілька новообраних депутатів міської Ради (Темник Є., Кравець Ф. та ще дехто) поставили перед виконкомом вимогу виконати ухвалу мітингу, що відбувався 11 березня, — вивісити на приміщенні міської Ради національний прапор України. Прапор, пошитий панею Гавришок Богданою, вже був у руках нашого "хорунжого" Ботвина Богдана і чекав своєї долі: бути йому звичайним прапором, чи прапором історичним. Виконавчий комітет, очолюваний Матійцівим І.П., вирішив задовольнити вимогу мітингу і поряд з прапором УРСР встановити на приміщенні міської Ради синьо-жовтий прапор України. Коли оголосили рішення, — Боже! Що тут робилося! І сльози, і усмішки, і поцілунки, і обнімання. Радості не було меж.
Цю почесну місію — вивісити прапор — виконали: Бичко Василь, Бойко Олег, Ботвин Богдан, Галецький Орест, Дрімайло Роман та Морквич Богдан (за свідченням Василя Бичка Мандрик помиляється - Морквич не брав участі в цій події прим.ред).
На фото (зліва направо) Олег Бойко, Орест Галецький, Богдан Ботвин, Василь Бичко
Ось вони наші стрийські Кантарії та Єгорови, що встановили наш прапор перемоги! Різниця тільки в тім, що у 1945р. прапор "переможців" був встановлений на чужій землі, а наш — на своїй, на рідній. Не пам'ятаю, хто це був тоді із львівських, але він пожартував до нас: "Тепер я вірю, що столицею Галичини є не Львів, а Стрий".
І раптом тоді, коли центр Стрия вібрував хвилями радості в небо, а над народом тріпотів синьо-жовтий прапор, тоді... почулося вгорі журливе "кру-кру-кру"... Від несподіванки люди зойкнули: "Журавлі!" Не було такого, хто б не глянув угору. Там, на чистому і сонячному небі, чітким "ціпом" летіли вісники весни — журавлі. Та здивування і радість людей була ще більшою, коли птахи, мабуть, стривожені шумом внизу, "поламали" свій "ціп" (ключ) і полетіли трьома злитими в основі колонами, що нагадували тризуб. Народ сприйняв це як чудо! Як добрий Божий знак! І всі тоді були переконані, що ці птахи сповіщають сьогодні не тільки про весну у природі, а на цей раз несуть весну-волю для України».

Клікніть на фото, тоді клин журавлів "тризубом" можна буде побачити чіткіше.
 
Насправді Мандрик помиляється. Шостим учасником групи, що вивішувала прапор був не Морквич, а Орест Держко (працівник стрийського аеродрому). Саме того дня в нього був день народження і він сам висловив бажання Василю Бичку у такий день вперше побувати на даху Стрийської міськради та взяти участь в цій акції. А фотозйомку проводив Едуард Ушневич (тому його і не видно на світлинах). Ім’я особи, яка проводила відеозйомку, на разі невідоме. Стверджують, що це був працівник львівської телекомпанії "Міст".

 

З цією датою пов'язані і деякі комічні події. Так того дня, в одній з військових частин, до кабінету командира пана Л. вбіг задиханий заступник з виховної роботи і переляканим голосом доповів: "Товарищ командир! В городе прапора повесили!". Сам заступник цю звістку теж почув через "зламаний телефон". Варто нагадати, що по російськи "прапор" перекладається як "флаг", і почувши про те, що "повісили  прапора", політрук подумав зовсім не про "флаг", а про якогось прапорщика, звання яких російські військові зазвичай вживають саме у такому скороченому варіанті. Терміново оголосили загальне шикування. Перелічили всіх прапорщиків, а заодно і весь особовий склад частини. За якийсь час від серця відлягло. Мабуть після того вони добре запам'ятали хоча б це українське слово - прапор.
А ось унікальний відеофільм, відзнятий тоді, під час згаданих подій. Його оприлюднено вперше 07.11.2011 на сайті Кареліна http://karelin.org.ua/.


Якщо говорити про "магію чисел" та інші символічні співпадіння, то цього ж дня в історії відбулося ще 2 важливі події, які символізували чи призвели до смерті СРСР, а, відповідно, до Незалежності України. 14 березня 1990 року, одночасно з тим, коли в Україні над містом піднявся перший прапор незалежності, в Москві з Конституції СРСР вилучили статтю 6 — про керівну роль КПРС та обрали останнього в історії (правда, і першого) Президента СРСР Михайла Горбачова.
Як видно з відеофільму, прапор було піднято коли сонце вже заходило. Згідно астрономічного календара, 14.03 сонце заходить о 18:26 за нинішнім київським часом, або о 19:26 за тодішнім московським. Отже керівна роль Компартії на той момент вже була скасована, в Москві йшло обговорення кандидатур на пост Президента СРСР (почалося о 17-й за московським часом, а голосування відбулося після 20-ї). Ті дні були багаті на історичні події, історичним міг стати не те що день, а й година чи хвилина...
Втім, якщо ми хочемо щоб історія нашого міста була в цьому моменті справедливо належно поцінована іншими, слід також з справедливістю ставитися до інших історій та належно їх пошановувати. Адже насправді, Стрий був зовсім не першим. Але пальма першості не покидає Стрийщину! Першим було село Жулин. до 12 березня 1990 року над сільрадою Жулина, її голова Бальо Мирон Степанович офіційно вивісив національний прапор. Перед цією церемонією громадськість села була повідомлена за системою «від людини – людині» і на церемонії було присутньо біля 20-ти жителів. Частина селян просто побоялася прийти. Матеріал для прапора купували секретар виконкому Петеш Ольга Олексіївна та головбух Чушак Ольга Іванівна. По ночам прапор шила Турик Галина Олександрівна. Драбину для вивішення прапора дав сусід Сазик Богдан. Наступного дня, в неділю, відбулися перші демократичні вибори, на яких у нас переконливо переміг Демблок. І у Жулині виборці йшли на вибори бачачи синьо-жовте знамено – символ майбутньої перемоги.
Тож стриянам доведеться поступитися пальмою першості. «Вперше в Україні» прапор піднято в Жулині. Хоч Стрий і надалі лишається першим містом, у якому офіційно підняли національну символіку. Причому не вперше.
На початку XX століття, 1-го листопада 1918 р., ще за часів Австрійської імперії, на щоглі біля Стрийської ратуші та Народному Домі теж було піднято національний стяг (відеосюжет про ці події можна переглянути в Ютуб). Розпочиналася нова доба української державності, попереду були УНР, ЗУНР, злука, окупація... Нам є чим гордитися, стрияни, Нарешті про ці події вже згадано і у Вікіпедії (1, 2, 3 ).
 

 


Картина присвячена першому прапору України:

 

 

 

Секретар Правління

Спілки Стриян «Відлуння»

Назаренко Костянтин

В доповнення до попереднього.
14.03.2012 в Стрию було проведено акцію по розгортанню найбільшого у світі прапору України. Цей прапор, який має розмір в половину футбольного поля, пошитий 23.08.2007 р. вдовою донецького шахтаря, пенсіонеркою Марією Бєлятковою. З часу свого пошиття прапор мав надзвичайно цікаву історію. Вперше його розгорнуто в день пошиття у Донецьку. З 19.09.2007 по 29.09.2007 прапор здійснив «всеукраїнський тур» по всіх обласних центрах України. Такі «подорожі» цього прапора стали традиційними, і з того часу він не раз відвідував обласні центри. Побував прапор і в інших визначних місцях.
Ця акція була спробою привернути увагу до неприпустимої ситуації, що склалася у ставленні широких кіл громадськості, представників історичної думки та журналістів до одного з найважливіших історичних фактів становлення Державного Прапору, а саме – факту його підняття вперше в Україні над будинком Стрийської міської ради 14.03.1990 року.
Таким чином акція стала певним відновленням історичної справедливості: найзнаменитіший прапор України нарешті завітав в гості до міста, де прапор було офіційно піднято вперше.

Інші матеріали по темі:

Акція відбулася (про розгортання найбільшого прапору України на сайті "Новий Стрий")
Зустріч з першими прапороносцями в Стрию (сайт "Новий Стрий")
Відеосюжет ТРК "Лан" в Ютуб до 20-річчя підняття прапору

 

 

 

 

 

 

Остання правка - 16.03.2012

Категорія: Наші статті | Додав: Адмін (14.03.2011)
Переглядів: 10038 | Коментарі: 6 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 6
6 Адмін  
0
1970 року на брамі Чернівецького університету (до "100-річчя з дня народження Леніна" 10.04.1870) група студентів вивісила національний прапор. На диво, наслідки для "винуватців" виявилися доволі "м’якими", Їх "лише" виключили з університету та змусили "добровільно" податися на будови тодішньої неозорої "Батьківщини" - СРСР. Одним з цих студентів був Мирослав Куєк, нині заслужений журналіст України, кореспондент Кіцманівської районної газети "Вільне життя". Не все у нього гладко складалося в житті, людини з обмеженими фізичними можливостями. Рано він втратив одне око, нині втрачає повністю зір і на друге. Однак
не втрачає оптимізму,  у своїй рідній Кіцмані продовжує воювати з бюрократами і хапугами.
А ще Мирослав є батьком Кароліни Куєк - відомої української співачки Ані Лорак.

5 Адмін  
Фото першого, стаціонарно встановленого прапору у Львові (на "клумбі"):
http://stryi-su.ucoz.ua/Statti/1_prapor_lviv89.jpg

4 Адмін  
12 січня 2012 в youtube хтось розмістив відеосюжет ТРК ЛАН до 20-річчя цієї події:
http://youtu.be/wcKEZboUJ7M

3 Прапороносець  
А от ще цікаві факти з прапорного питання. Підняття прапорів у той час таки було небезпечним і за нього можна було загриміти в кримінал.
Пізно ввечері 22 квітня (!!! над Стрийською міськрадою наш прапор висів вже більше місяця!!!) 1990 року двоє молодих хлопців Володимир Дубовик та Віктор Корнійчук із села Високе Черняхівського району Житомирської області таємно встановили український національний прапор над будинком прокомуністичної обласної Ради, головою якої напередодні було обрано першого секретаря Житомирського обкому КПРС В.Г. Федорова (на той час синьо-жовтий прапор вже було піднято над будівлями обласних рад Тернополя, Івано-Франківська і Львова, що й послужило прикладом житомирянам).
Прапор простояв недовго, «стражі порядку» його швидко зірвали, а мужніх хлопців міліція знайшла. Їх судили «найсправедливішим» у світі радянським судом, і кожен отримав по два роки тюрми.
http://utnetua.s12.yourdomain.com.ua/online/214/0/118/
До речі, на відміну від Стрийської міської ради, на чолі з її "найпатріотичнішим" та "найнаціоналістичнішим" головою, яка чхати хотіла на те, що Стрий підняв прапор найпершим (очевидно, тому, що наш мер не мав жодної дотичності до тої події, тож і жодного "ганджу" відзначати цю подію йому персонально немає ніякого - 20 річчя цієї події тупо проігнорували, начхавши на публічні звернення з цього приводу громадськості (навіть листівки "Бункеру" розвішані були)) Житомир святкує свій День Прапора 13 червня щороку.

2 Адмін  
Ще одна стаття з прапорного питання, присвячена українським прапорам-гігантам.
http://nazarenko.ucoz.ua/publ/najbilshi_prapori_ukrajini/1-1-0-6

1 kost  
Якраз в тему ще одна стаття з прапорного питання за посиланням:
http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/07/29/48180/
Ось окремі витяги з неї:
1958 року у селі Вербиця Ходорівського району Львівщини виникла підпільна група, члени якої по ночах вивішували національні прапори та поширювали антирадянські листівки. 1962 року керівника групи Федора Проціва засудили до розстрілу, а ще шістьом підпільникам "впаяли" від 8 до 15 років позбавлення волі.
У листопаді 1961 року в селі Витвиця на Стрийщині міліціонер (!) Михайло Дяк таємно встановив український прапор. "Злочинця" тоді викрити не вдалося, і це надихнуло його однодумців на створення відомого в нашій історії "Українського Національного Фронту".
Одним із його провідників згодом став не менш відомий Зіновій Красівський. УНФ досить активно діяв до 1967 року, після чого його члени опинились у радянських "виправних установах".
До 55-ї річниці проголошення незалежності УНР, у ніч проти 22 січня 1973 року, в райцентрі Чортків (Тернопілля) хтось підняв 4 національні прапори та розвішав прокламації. У народ пішла крилата фраза сторожа кінотеатру, над яким вивішали один із прапорів: "Увечері дивлюся - ваш прапор, а рано дивлюся - наш прапор".

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]